НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра ЕОМ
/
Звіт
лабораторної роботи №7
«Багатомодульне програмування»
з дисципліни:
«Засоби системного програмування»
Варіант №20
Львів-2013
Мета: Оволодіти навиками створення багатомодульних програм. Засвоїти правила взаємодії різних модулів.
Багатомодульне програмування
При роботі на мові Асемблер під багатомодульним програмуванням розуміють процес написання кількох процедур, підпрограм, у різних вихідних файлах з подальшим їх об’єднанням на етапі лінкування. Таке доцільно робити, коли:
є необхідність компонування декількох програм написаних на різних мовах програмування (наприклад, для об’єднання потужності мов високого рівня та ефективності асемблера);
програма, написана у вигляді одного модуля, може виявитись завеликою для асемблювання;
окремі модулі можуть бути написані різними проектувальниками з метою подальшої інтеграції;
з причини великого розміру виконавчого модуля може виникнути необхідність перекриття окремих частин програми в процесі виконання.
Кожна програма асемблюється окремо і генерує власний унікальний об’єктний (OBJ) модуль. Програма компонувальник (LINK) як правило виконання починається з основної програми, яка викликає одну або декілька підпрограм. Підпрограми, в свою чергу, можуть задіювати інші підпрограми.
Виклик іншої програми зумовлює необхідність міжсегментного (довгого) виклику (CALL). Дана операція спочатку записує до стеку вміст регістру CS і заносить до цього регістру адресу іншого сегменту, потім записує до стеку значення регістру IP і заносить до цього регістру нову відносну адресу.
Таким чином, в стеку запам’ятовуються і адреса кодового сегменту, і зміщення для наступного повернення з підпрограми.
Команда CALL в основній програмі повинна “знати”, що програма, яка викликається, знаходиться поза межами даного сегменту. Директива EXTRN вказує асемблеру, що посилання на SUBPROG має атрибут FAR, тобто є визначеним в іншому асемблерному модулі.
Директива EXTRN має такий формат:
EXTRN ім’я : тип [, … ]
Можна призначити більше одного імені (до кінця рядка) або закодувати додаткові директиви EXTRN. В іншому асемблерному модулі відповідне ім’я повинно бути визначене і ідентифіковане як PUBLIC. Існують такі типи елементів: ABS, BYTE, WORD, DWORD, FAR, NEAR. Ім’я може бути визначене через EQU і повинно задовольняти реальному визначенню імені.
Директива PUBLIC вказує асемблеру і компонувальнику, що адреса вказаного ідентифікатора є доступною з інших програм. Директива має такий формат:
PUBLIC ідентифікатор [, … ]
Можна призначити більше одного ідентифікатора (до кінця рядка) або закодувати додаткові директиви PUBLIC. Ідентифікатори можуть бути мітками (включаючи PROC-мітки), змінними або числами. Неправильними ідентифікаторами є імена регістрів та EQU-ідентифікатори, що призначають більш як двобайтні значення.
Існує декілька способів компонування програм. Кожен з них характеризується одною або декількома такими рисами:
директиви EXTRN і PUBLIC в якості міток;
спільний кодовий сегмент - шляхом використання директиви PUBLIC в заголовку кодового сегменту кожної з програм, що компонуються;
спільні дані.
Використання директив EXTRN і PUBLIC в якості міток
Програма, приведена нижче, складається з основної програми MAINPROG та підпрограми SUBMUL. Директива EXTRN в основній програмі визначає SUBMUL як точку входу в підпрограму. Підпрограма містить директиву PUBLIC, яка вказує компонувальнику на те, що точкою входу для виконання є мітка SUBMUL. Підпрограма перемножує вміст регістру AX (значення з поля даних PRICE) на вміст регістру BX (значення з поля даних QTY), при цьому результат операції буде розміщено в регістровій парі DX:AX (в даному випадку – 002E 4000). В підпрограмі відсутній сегмент даних, оскільки вона не визначає ніяких даних.
*Примітка: Для успішного компонування компонувальник потребує знайти хоча б один стековий сегмент. В підпрограмі не визначено стекового сегменту, оскільки вона використовує ті ж самі стекові адреси, що й основна ...
